Естетика - Левчук Л. Т.

Розділ II. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ФОРМИ

§ 1. ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ

Спосіб буття людини, що є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, яка опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. Іншими словами, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здатність до перетворення навколишнього світу зароджуються, розвиваються і змінюються завдяки суспільно-історичній практиці. Отже, суспільно-історична практика є першопричиною виникнення і розвитку здатності людини до перетворення світу за законами краси, а відтак і до формування у неї власних естетичних почуттів, смаків та ідеалів. Та якщо ми спробуємо визначити, де, як і в чому проявляється естетична діяльність людини, то виявиться, що в людському бутті немає жодної галузі, сфери, яка була б позбавлена такої діяльності. Інша справа, що естетична діяльність може реалізуватись як самоцінна, самодостатня, а може бути лише моментом, нехай і сутнісним, інших форм діяльності.

Принцип практики, закладений в розуміння природи людини та всіх суспільних явищ, дав змогу розглядати естетичну діяльність як історичну бутність, що змінюється відповідно до змін усього комплексу суспільно-історичних умов життєдіяльності людини та суспільства. Тобто естетична діяльність в різні історичні епохи існує в різних формах, вона по-різному реалізовувалась в загальній діяльності людей, що і є наслідком неоднакових досягнень в історії світової культури.

На перший погляд здається доцільним почати розгляд естетичної діяльності з тієї форми, де естетичний компонент є домінуючим, де іншого застосування, крім естетичної насолоди, предмет не має. Саме такою формою естетичної діяльності є мистецтво. Проте такий підхід навряд чи дасть змогу виявити закономірність виділення естетичної діяльності зі сфери практики, він також утруднить розуміння зміни стану мистецтва в різні історичні епохи, позбавить можливості розібратися в сучасному стані взаємовідносин мистецтва ї праці. Тому ми знайомитимемося з основними формами естетичної діяльності з погляду їхнього генезису, тобто історії становлення. Генетичний зв'язок мистецтва, цієї найбільш розвиненої форми естетичної діяльності, з працею протягом значного періоду історичного суспільного розвитку не виявлявся та і не міг виявитись, тбму що безпосередньо продуктивна праця була фізичною, мистецтво ж — переважно працею духовною, що незалежна від матеріальних потреб і здійснюється як вільна гра людських здібностей, як насолода. Успіхи продуктивної праці людства, особливо у новітній час, поступово затверджували матеріалістичний погляд щодо розуміння причин та рушійних сил еволюційного розвитку людства. Саме матеріалістичне розуміння історії дало змогу оцінити роль продуктивної праці в становленні різних форм діяльності, які, на перший погляд, прямо протилежні їй за метою і результатами. Як же в такому разі продуктивна праця породжує естетичну практику і як у самій продуктивній праці реалізується естетична потреба людини?

Праця — це насамперед процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого перша формує другу у відповідності зі своїми потребами. Цей процес опосередкований метою, до якої прагне людина. Форма створених нею предметів і процесів має суспільний зміст і суспільну цінність, бо в ній закріплено наочний досвід людини, її потреби, уподобання, а також спосіб життя як суспільної істоти, тобто родову ознаку людства. Та оскільки творен ня опосередковане пізнанням природи і її законів, то цілком логічно, що форма є також законом буття речі предмета культури як єдності природного матеріалу і суспільного змісту. Таким чином, оформлена людиною частина природи — культура володіє особливим змістом, особливою цінністю для людини, вона є законом її суспільного життя.

Між сутністю речі, тобто законом її суспільного існування, і формою створюється глибокий взаємозв'язок: довершеність форми дає змогу найбільш відповідно представляти, робити наочною її суспільну сутність. Тому пошук і створення довершеної форми є естетичним моментом будь-якої форми людської діяльності. А здатність людини знайти, створити для речі або процесу найбільш довершену форму, яка б враховувала, з одного боку, закон існування природного, використовуваного в праці матеріалу, а з другого — закон суспільного існування створеної речі — це і є здібністю творити «за законами краси», що властиве лише людському роду. Саме цим пояснюється і особлива цінність естетичного для людини, її вічного потягу до прекрасного в житті.

Серед найпоширеніших в естетиці є уявлення про природу як джерело естетичних потреб і здібностей людини. Не відкидаючи зовсім такого уявлення, слід вказати на його неоднозначність. Складність розуміння впливу природи на естетичні здібності людини полягає в тому, що тут не знаходимо пояснення, чому людина стала спроможною виявити в природі прекрасне, звідки в неї з'явилися критерії краси і чому вона почала орієнтуватися на неї в своїй діяльності. Адже в природі немає нічого зайвого та ще й такого, що не мало б природних передумов існування, немає і потворного, тобто всього того, що людина сприймає як протилежність прекрасного. А якщо врахувати, що на початкових етапах людської історії природа у багатьох її проявах була незрозумілою і ворожою людині, протистояла їй як могутня сила, як хаос велетенських стихій, перед якими людина безпорадно пасувала, то стає цілком зрозуміло, що естетичне відношення до природи є більш пізнім культурним надбанням. Немає сумніву, що зароджувалось воно лише в межах оволодіння людиною природними силами в сфері матеріальної практики та спроб доповнити її суто духовним оволодінням за допомогою переносу на сили природи більш зрозумілих людині суспільних явищ і відносин. Такий спосіб має назву атропоморфізму. Найяскравішим його прикладом є міфологія — історично перша форма суспільної свідомості, за допомогою якої людина духовно опановує навколишній світ, формує загальне уявлення про нього, а також його взаємовідносини з людиною.

Наділяючи природні сили людською сутністю, а згодом і людським виглядом *, тобто здатністю діяти у відповідності з визначеною метою, а також спираючись в цій її дії на індивідуальну волю, люди в своїй свідомості впорядковували навколишній світ і космос в гармонійне, відповідне людині середовище життя. Не розуміючи сутності природних явищ, людина .наділяла їх законами людського співжиття, де все зрозуміліше, а головне — вимірюється власними потребами і можливостями. Ось чому впорядкованість, гармонійність, відповідність усвідомлюються як найцінніші, життєво необхідні для людини якості довколишнього світу. Але ж саме такими якостями володіє людська праця та її продукти.

З точки зору сучасного розвитку людської культури, можливо видасться надто сміливим твердження, що перші предмети трудової діяльності (кам'яні сокири, лук і стріли, глиняний посуд тощо) мають неабияку естетичну цінність. Проте не можна не визнати, що вони принципово відрізняються від предметів природи тим, що людина здатна виявити вміщений у їхній формі суспільний зміст, виявити мету, для якої призначається такий предмет. Археологи та антропологи, вивчаючи стоянки первісної людини, через десятки тисячоліть спроможні розрізнити природну форму і форму штучну, якої надала, наприклад каменю, людина. Вони певною мірою можуть визначити ступінь досконалості таких первісних виробів, які задовольняли колись життєві потреби людей.

Процес вироблення у людини здібностей діяти доцільно розтягнувся на довгі тисячоліття, проте розвивався по висхідній, що дало змогу людству створити багатство світу культури, безліч її форм і розвинути в людині власні можливості такою мірою, яка дозволяє їй вільно творити в межах історично обумовлених потреб.

Звичайно, цей процес досить довго не усвідомлювався

* Наприклад, античні грецькі та римські божества, що зображувались у вигляді людини. Скульптурні зображення їх є найзначнішим художнім досягненням Стародавнього світу.

людством, тому що людина творила насамперед для задоволення своїх матеріальних потреб. Однак уже навіть у найдавніших цивілізаціях утилітарні предмети довершеної форми, створені для задоволення матеріальних потреб, цінувалися за свої естетичні якості. Про це свідчать речі, знайдені в похованнях вождів племен, царів та фараонів. Серед них — предмети побуту, одяг, меблі, зброя, які повинні були слугувати померлим у потойбічному світі. їх вирізняє висока художня майстерність, вони здатні виконувати утилітарну функцію. Однак цінувалися врни не тільки тому, що ними зручно можна було користуватися за призначенням, а й насамперед тому, що уособлювали багатство і могутність їхніх володарів, майстерність талановитих творців. Вони радували людей своїми унікальними естетичними якостями: своєрідністю, неповторністю, тонким виконавством. Отже, там де працю людини було доведено до вершин можливостей конкретно-історичної доби, там продукт її ставав уособленням могутності людини. Адже і багатство у своїй першій, початковій історичній формі існувало як скарби. Твори прикладного мистецтва були носіями суспільного багатства, бо вони втілювали в собі якості особливої, творчо довершеної праці. Твори мистецтва, між іншим, в усі часи використовувалися як засіб накопичення багатства, як сфера вкладання капіталу. Деякі з них навіть не можуть бути оцінені в грошовій формі, а отже, існують як раритети держави або навіть міжнародного співтовариства.

Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як в цьому переконує нас історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство з періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби виробництва і помітно зросла продуктивність праці, то це, в свою чергу, вивільнило час працюючого для вдосконалення майстерності, для розвитку вигадки і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали різноманітнішими і досконалішими, почали доповнюватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаментування гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї, мозаїчне і фрескове прикрашення споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, нерідко надаючи їй пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшарування суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Що ж стосується самого процесу виробництва, в якому так щасливо поєднувались діяльність утилітарна і естетична, праця репродуктивна і творча, то запорукою такої єдності була втрачена у пізніші часи нерозчленованість процесу праці, її ремісничий характер. Слово ремісник нині вживається здебільшого у зневажливому значенні, коли треба наголосити, що людина нездарна, далека від творчості, працює заради меркантильних інтересів. 3-а цим — певна історична реальність: був час, коли мистецтво відділялось од ремісництва і художники поривали з ремісничими цехами. Але це аж ніяк не стосується ремісників попередніх епох, тому що справжнім художником і міг бути тільки ремісник. У трудовому процесі він об'єднував дві функції — духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відповідного матеріалу, палітри кольорів, прийомів обробки) та фізичну працю (безпосереднє виготовлення предмета). Такий синкретичний процес, де ще не відбулося розподілу фізичної та розумової праці і закріплення їх за різними індивідами, відзначався своїм творчим потенціалом, що й піднімало значну частину ремісництва на рівень мистецтва. Саме такий повноцінний, не однобокий характер праці створив передумови для розквіту мистецтва у Греції та Римі давніх часів. Твори мистецтва, що виконували і певні утилітарні функції, знайшли найширше розповсюдження; високим був і загальний рівень вимог, які ставилися перед майстрами ремісництва.

Фізична праця в умовах класового суспільства завжди була долею експлуатованого класу і не мала цінності з' погляду суспільної свідомості. Але доти, доки фізична праця була за своїм характером ремісничою, на ній неодмінно лежала ознака новизни і безперервного творчого пошуку кожного окремого майстра. Формування ж способу виробництва, що веде до розподілу праці на окремі операції з наступною передачею їх машинам і механізмам, докорінно змінило самий характер праці, вилучивши з неї естетичний момент, зробивши робітника простим додатком до машини. Праця на капіталістичному підприємстві того часу була повністю позбавлена творчої наснаги, перетворившись через те в антипод мистецтва, де творчість, як відомо, є головним рушієм творця. Саме капіталістичний спосіб виробництва тих часів розвів працю і мистецтво на різні полюси, протиставив одне одному, закріпивши за мистецтвом ореол винятковості.

Традиційний поділ праці в сучасному виробництві на творчу і репродуктивну — одна з найсуттєвіших причин збереження непрестижності та непривабливості роботи на промисловому підприємстві, особливо в умовах конвеєрного виробництва. Пояснюється це існуючим рівнем розвитку техніки і технологій. З одного боку, вузька спеціалізація, тобто закріплення за робітником певної операції, дала змогу значно підвищити продуктивність праці, створити цілий комплекс машин, що допомагають людині. З іншого боку, така праця виснажує, перетворюючи людину на автомат, віднімаючи в неї можливість розвиватися, реалізовувати у трудовому процесі багатство своїх індивідуальних можливостей. Технічний прогрес, таким чином, має суперечливий характер — створює багатство матеріальне, але збіднює саму людину. Сучасний рівень науки і техніки вже заклав передумови для заміни людини на таких операціях автоматами і роботами. Сфера одноманітної, монотонної, репродуктивної праці дедалі звужуватиметься, змінюватиметься і саме обличчя сучасного виробництва, що вимагає підготовки принципово нового типу робітника.

Дуже часто, коли йдеться про естетизацію сучасного виробництва, багатьма це сприймається як створення відповідних умов праці: пристосування приміщення, освітлення, обстановка, зменшення шуму, кондиціювання повітря тощо. Естетизація виробництва — поняття значно ширше і складніше. Коротко це значить: постійно вносити творчий елемент у трудовий процес, цілеспрямовано зменшувати репродуктивну діяльність, позбуватися одноманітних операцій тощо. Вирішити це завдання можна лише за умов загального розвитку виробництва, науки, техніки, технологій '.

Сучасне виробництво обумовило появу ще одного естетичного феномена — дизайну, щодо якого й донині не вгамовуються суперечки: що це — прикладне чи високе мистецтво? А дизайн тим часом давно вже виділився у самостійну сферу діяльності. Сталося це ще на початку XX ст., коли остаточно створилися технічні передумови для великомасштабного промислового виробництва. Саме воно, великомасштабне виробництво, висунуло особливі вимоги щодо вирішення проблем створення предметів споживання, будівництва міст, випуску машин і механізмів, технологій та промислової естетики. Адже роз-

' Докладніше про це див.: Кучерюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К-, 1989.

маїтість соціальним груп та індивідів зі своїми смаками, різними, нерідко полярними естетичними уподобаннями в одязі, меблях, житлі, предметах побуту тощо не можуть бути задоволені хоч і значними за кількістю, але однотипними за формою продуктами промислового виробництва. А саме виробництво, впорядковане, націлене на кількісний показник випуску продукції, дуже важко пристосувати до задоволення різноманітних запитів і вимог споживачів.

Широке розповсюдження дизайнерської діяльності ре-волюціонізуюче вплинуло, з одного боку, на технологію і техніку промислового виробництва, поставивши їх розвиток під контроль задоволення не тільки матеріальних, а й естетичних потреб людини, з іншого — сприяло соціально-культурному розвиткові суспільства, формуванню естетичних уподобань, смаків та ідеалів. Дизайнерська діяльність, у кінцевому підсумку, спрямована на гуманізацію предметно-просторового середовища людини. її роль у сучасному суспільстві дедалі зростає. Ось чому сучасне промислове виробництво неможливе без такого виду естетичної діяльності.

Розвиток дизайну тісно пов'язаний з пластичними мистецтвами: архітектурою, скульптурою, живописом, орнаментикою. Дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв, живиться художніми ідеями історії мистецтва. Разом з тим дизайн мусить координувати свої суто художні можливості з наукою, технікою, конструюванням, матеріалознавством. Там, де дизайн органічно включений до процесу виробництва і є його необхідною ланкою, там виробництво здатне найповніше задовольняти потреби суспільства.

У нашій молодій країні дизайнерська служба лише починає свій творчий шлях. І це, звичайно, не може не відбиватися на ефективності виробництва, на здатності вітчизняної промисловості задовольняти потреби населення, позначатися на загальному вигляді наших міст і сіл. Без органічного поєднання з дизайном сучасна промисловість ніколи не зможе задовольнити відповідну якість життя, де матеріальна потреба без естетичної, навіть за умов кризового стану економіки та зубожіння переважної більшості населення — просто напівпотреба. Такого не існує, як і взагалі не існує людини, обмеженої в своїх потребах лише вузько прагматичними запитами.

Естетична діяльність у сучасному промисловому виробництві може існувати і на рівні індивідуального трудового процесу. Щоправда, це можливо лише в тому випадку, коли його здійснює кваліфікована, творча людина, майстер своєї справи. Потреба знаходити задоволення в праці змушує талановиту, небайдужу людину постійно вдосконалювати себе, розвивати свої здібності і навички, вносити у трудовий процес елементи творчості. Відомо немало майстрів, які в найзвичайнішому, на перший погляд, трудовому процесі домагаються блискучих результатів. Саме у цих випадках ми говоримо про мистецтво хлібороба, муляра або повара.

Що ж є визначальним для такого трудового процесу? Творчий підхід до справи, обдарованість і невичерпна допитливість, постійне невдоволення досягнутим і безкінечні пошуки нового. Таку людину цікавить не лише кінцевий результат її діяльності, а й доцільність та довершеність прийомів і способів діяльності. Тобто майстер своєї справи виходить у трудовому процесі за межі звичок, стереотипів поведінки, прийомів, методів роботи, що склалися до нього. Він створює свій механізм діяльності, максимально співвідносячи його з особистими індивідуальними якостями і здібностями, які дають йому змогу повністю розкрити і ефективно використовувати їх. Він, звичайно, розвиває і відсутні якості, вчиться, вдосконалюється, перетворюючи свою працю на «гру здібностей». Це, однак, не означає, що творча праця не є максимальним напруженням сили і волі, постійним самовдосконаленням. Привабливість її полягає в тому, що вона дає ні з чим не зрівнянне задоволення від вільного володіння предметом праці, де технологія виробничого процесу лишається мовби за спиною поривань людини.

Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він присутній в усіх професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди збільшує потенціал своєї творчості, виходячи за межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку максимально можливі для неї сфери людської діяльності. Професійна обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і гармонійного розвитку, для виявлення власного творчого потенціалу. Ось чому для досягнення мети — перетворення людської праці з необхідності в потребу самореалізації — слід рухатись з двох боків. Передусім — це зміна за допомогою науки і техніки характеру виробництва, що виключає тяжкі, виснажливі, монотонні процеси. Однак не можна недооцінювати й інший шлях — розвиток, вдосконалення самої людини, здатної вже сьогодні багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою і бажаною.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine