Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

7. Німецька класична філософія

Визначним етапом у розвитку культури інтелектуального мислення є класична німецька філософія. Вона виступає єдиним духовним утворенням і характеризується такими рисами.

1. Усі представники німецької класики ставилися до філософії як до спеціальної системи філософських дисциплін, ідей, категорій.

2. Філософія в історії розвитку світової культури покликана бути совістю, «душею» культури, «конфронтуючою свідомістю», яка «насміхається» над дійсністю.

3. У класичній німецькій філософії розроблено цілісну концепцію діалектики як методу пізнання природної і соціальної дійсності.

4. Поряд з історією досліджувалася людська сутність.

5. Німецькі мислителі підкреслювали роль філософії у розробці проблем гуманізму, здійснивши спробу осмислити життєдіяльність людини в суспільстві.

Класична німецька філософія сприйняла основоположні принципи філософії Нового часу - раціоналізм і «натуралізм», тобто розгляд навколишнього світу як природи, що існує за внутрішньо властивими їй механічними законами, творчо переробленими нею. Якщо мислителі Нового часу спирались на ідею про творчу силу людського розуму, то представники німецької класичної філософії виходили з протилежної настанови - з розумної доцільності навколишнього світу, і йшли не від природи до розуму, як просвітителі, а від розуму до природи.

Ключові слова

антиномія, апріоризм, агностицизм, трансцендентний, трансцендентальний, феномен, ноумен, категоричний імператив, абсолютний дух, антропологічний матеріалізм, рефлексія

7.1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ВИТОКИ НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

«Вникни в самого себе; відверни свій погляд від усього, що тебе оточує, і спрямуй його всередину себе - така перша вимога, яку ставить філософія».

Й. Г. Фіхте

Німецька класична філософія охоплює відносно короткий період, обмежений 80-ми роками XVIII ст. і 40-ми роками XIX ст. Проте з цілого ряду положень вона є вершиною філософського розвитку, його підсумком на цьому етапі західноєвропейської історії. За традицією, до цієї течії відносять філософські вчення І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля і А. Фейєрбаха. Усіх цих мислителів об'єднують загальні вихідні ідейно-теоретичні настанови, спадкоємність у постановці та вирішенні проблем, безпосередня особиста залежність: молодші вчилися у старших, сучасники спілкувались і обмінювались ідеями. Згідно з цими критеріями, а також відповідно до змістового розв'язання проблем, до цієї течії можна віднести і філософське вчення К. Маркса і Ф. Енгельса.

Ідеологічними міркуваннями було зумовлено виділення марксизму в самостійний, якісно новий етап у розвитку філософського мислення, хоча творчість цих видатних мислителів повністю вписується у філософську традицію німецької класичної філософії і є її завершальним етапом.

Як синтез попереднього філософського знання, німецька класична філософія має свої специфічні джерела. До них можна віднести філософську містику XIV-XVI ст., яка, на думку І. В. Бичка, спричинилася до виникнення унікального світоглядного утворення, яке дістало назву «німецької класичної філософії». Основні ідеї філософської містики полягають в апофатизмі як типово діалектичному вченні, яке, послідовно заперечуючи всі позитивні характеристики пізнаваного об'єкта, не ставить нас перед абсолютною порожнечею.

• Виходячи з цього, німецький чернець-домініканець Йоганн Екхарт (1260-1328 рр.), відомий через глибоку вченість як Майстер (учитель), тлумачить Бога як Абсолют, розрізняючи його за змістом по відношенню до самого себе та по відношенню до інших. У першому випадку Абсолют виступає як чиста «божественність», у другому - як творчий початок світу, як власне Бог. Чиста «божественність» і Бог взаємодіють у нескінченному діалозі буття та небуття, становлячи світовий процес як діалектичне самопородження світу, як синтез цього буття і небуття. Ця принципова схема діалектичного розвитку зберігається і в контексті німецької класичної філософії.

• Продовжувач містико-діалектичної естафети Якоб Бьоме (1575-1624 рр.) у всьому, що існує, бачить роздвоєність і суперечливість, процеси боротьби добра і зла, світла і темряви тощо. Усе сутнісне складається з «так» і «ні».

• Послідовник Бьоме Йоганн Шефлер (Сілезіус) (1624-1677 рр.) розглядає увесь діалектичний процес як нескінченний діалог особистісного «Я» людини і космічного божественного «Я», яке, незважаючи на всю свою незрівнянну вищість щодо людського «Я», є водночас його рівноправним «співрозмовником».

Важливим джерелом класичної філософії є німецьке Просвітництво. Один з його ранніх представників Христіан Вольф (1679-1754 рр.) тлумачив світ у раціоналістично-механістичному дусі Він і його послідовники вважали, що поширення освіти і знань приведе до негайного вирішення всіх складних проблем життя. Одне з центральних місць посідала ідея суспільного прогресу.

• Готгольд Ефраїм Аессінг (1729-1781 рр.), філософ, літературний критик, письменник, вбачав мету Просвітництва в духовному спрямуванні людей у житті відповідно до велінь розуму.

• Йоганн Готфрід Гердер (1744-1803 рр.) підкреслював важливу роль чуттєвості в житті людини. У своїй творчості він відстоював діалектичну ідею становлення та розвитку світу як органічного цілого. Історію людського суспільства він розумів як продовження історії природи.

• Йоганн Георг Гаман (1730-1788 рр.), акцентуючи увагу на інтуїтивних моментах пізнання, підкреслював діалектичну природу «безпосереднього» знання.

• Значна роль у створенні відповідної інтелектуальної атмосфери під час формування і розвитку німецької класичної філософії належить поету, філософу, природодосліднику Йоганну Вольфгангу Гете (1749-1832 рр.), а також драматургу, поету і філософу Фрідріху Шіллеру (1759-1805 рр.) та лінгвісту, творцю оригінальної «філософії мови» Вільгельму Гумбольдту (1767-1835 рр.).

• У цьому духовному середовищі відбувалося становлення німецької класичної філософії, яка синтезувала національну духовну енергію діалектичної мислительної традиції минулого і просвітницькі новації національно-культурного відродження Вона стала втіленням національної світоглядної ментальності німецького народу, що надало її здобуткам статус загальнолюдських цінностей. Німецька класична філософія була вагомим внеском у розвиток філософських проблем, зокрема в переосмислення проблем суб'єкта й об'єкта, обґрунтування діалектичного методу пізнання і перетворення дійсності



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine